Усі три книги, що входять до трилогії з умовною назвою «Скіфи», написані в різні роки, й одним виданням ніколи не видавались. Але читач не знайде тут міфічних скіфів «с жадібнимі раскосимі очами», адже, на відміну від О. Блока, Іван Білик бачив очевидне - принаймні три із чотирьох описаних Геродотом «різновидів» скіфів - це наші прямі пращури, а саме: скіфи орачі, скіфи хлібороби й царські скіфи. Що ж до тих, котрі «с раскосимі», то вони як раз і були четвертими скіфами - кочовиками, носіями легендарної іраномовности скіфів. Що ж до імен геродотових скіфів і самої назви племен, то згадаймо, що для пихатих греків у навколишньому світі поруч з еллінами існували лише варвари, іменами й самоназвою яких вони не переймалися. Трилогія «Скіфи» – це яскраве художнє осмислення витоків історії нашого народу, що, змінюючи самоназву, асимілюючи приходьків, з правіку жив на своїй землі.